Зеленська

    Зеленська Віра Олексіївна народилась 11 серпня 1941 року в селі Старовірівка, Нововодолажського району в багатодітній родині. Так склалося, що дитинство її пройшло разом з воєнним лихоліттям. Сім’я часто міняла місце проживання в пошуках кращого життя, але немає нічого ріднішого ніж те місце де народився, тому повернення на рідну Україну стало справжнім подарунком долі.
   Закінчивши 7 класів, мріяла вступити до Липковатівського технікуму та отримати професію агронома чи бухгалтера. Але так склалося, що життя внесло свої корективи. Рано пішла працювати, щоб допомогти своїй сім’ї, а невдовзі створила свою родину, вийшла заміж, народила двох синів і доньку. Все своє життя працювала в сільському господарстві: дояркою, телятницею, ланковою, завфермою, пройшла весь складний шлях сільської трудівниці.
   Перший свій вірш Віра Олексіївна написала у 60 років. І ось уже 10 років записує у зошит свої думки, почуття, все, що накопичилось та переповнює жіночу душу.

ЗА ЩО ЛЮБЛЮ Я УКРАЇНУ

За що я Вкраїну люблю
Хіба про все це можна написати
І все це людям розказати.
Усе – щоб знали і вони,
Як сходить сонце з-за гори,
Зі сходом сонця і птахи
Проснулись, радісно щебечуть,
Розповідають і вони,
Як радісно на світі жити,
Як свою землю слід любити,
Бо вона всім життя дає,
Бо так воно насправді є,
Бо ця земля, як рідна мати,
Дитині й душу ладна дати.
Земля нам віддає усе – що у самої є.
Вона годує люд увесь
Всіх тих, хто і працює десь,
Це чорне золото її,
Яке ми так і не навчились шанувати.
Усе, що виросло на ній,
Для всього людства дар земний.
Бо вона родить і годує.
Усіх ледачих й працьовитих,
Усіх хто тут на ній живе
І нею нехтує, плює на славнії її діла.
Козацька слава ще не вмерла,
І Україна ще жива,
Зацькована, знедолена і бідна -
Це наша славна Україна,
Це наша рідна Батьківщина.
Пишатись треба нею нам,
А ми собі все мовчимо,
Та всі незгоди терпимо.

СИНАМ

Синів своїх запитую
З вечора і вранці
Україна Батьківщина,
Чого ж ви афганці.
Борг інтернаціональний
Виконати просить,
Хто ті війни затіває
Воїн все виносить
Воювало вас чимало
У чужому краї
А за що ви воювали,
То ніхто не знає.
Кому це було потрібно
Подумайте діти
Матері вас всіх чекали
Та й стали сивіти.
Хто діждався,
А хто й досі
Чекає на сина
Ваша ненька рідненька,
Та ваша Вкраїна.
І повстали обеліски
По всьому Союзу
Батьківщина й мати ваша
У глибокій тузі.

ПАМ'ЯТІ СЕРЦЯ

Подій, сюжетів тліюче багаття
І не забутні вирази облич,
Любимих мною, зберігає пам'ять –
Минувшини негаснучої клич.

Сумний і світлий спомин, зі сльозами,
Ніде і ніколи не тьмяніє він,
Пр. люблячу й сурову мою маму –
Забрав її з собою журавлиний клин.

І не забуду голос твій охриплий,

Як в серці падали слова твої, мов цвіт,
Коли освідчувавсь мені в гарячім липні,
Й благословляючий над нами небозвід.

Дарунок долі – щастя материнства,
Доньки, на тебе схожі, рідна кров,
І не було для нас святіше дійства –
Їм віддавать всю душу і любов.

Не пережити дончиної втрати…
О грім небесний! Гуркоти яси!
Я перестала буть наполовину «мати»…
Прости нас, Боже, ти таки єси.

Пішов і ти… І стало страшно жити,
Не зализати ран, не замінити втрат.
Я залишилась, щоб за вас молитись,
Щоби достукатись до Божих врат.

А як мені забути любих учнів,

Чужих дітей і все-таки своїх,
Душевний клопіт свят моїх і буднів?
Простіть стару, благословляю всії.

Що відбувалось на життєвих герцях,
І щастя, і горя невгамовний біль,
Рубцями закарбоване на серці,
Пульсує в крові і п’янить, як хміль.

Завантажити

Збірка віршів

"Поетичні перлини Кегичівщини"