Пахомова

Пахомова Альона Володимирівна народилася 1990 року в селищі Кегичівка Харківської області. Виховувалася у сім’ї вчителя і бібліотекаря. У 1997 році пішла до Кегичівського ліцею, який добре закінчила 2007 року. В шкільні роки відвідувала уроки малювання художнього відділення Кегичівської дитячої музичної школи. Писати вірші почала, навчаючись у ліцеї.

Після закінчення Кегичівського ліцею вступила до Кіровоградського національного технічного університету на спеціальність «Міжнародна економіка» із знанням іноземних мов, який закінчила у 2012 році. Зараз працює провідним методистом у Кегичівській районній дитячій бібліотеці. Нестримне бажання творити з’явилося ще у шкільні роки, що проявлялося у різноманітних видах діяльності. Але захоплення лялькою-мотанкою зародилося відносно недавно, хоча на даний момент стало чимось на зразок життєвого ремесла. Побачивши на фото цих незвичайних ляльок із сакральною душею, прагнення створювати їх власноруч стало непереборним. Яскраві і цікаві роботи авторки неодноразово були представлені на виставках районного і обласного рівня, зокрема на виставці «Місто майстрів» на Великому Слобожанському ярмарку, етнофестивалі «Печенізьке поле», на виставках декоративно-ужиткового мистецтва майстрів Кегичівського району «Слобожанські передзвони 2013» та «Слобожанські передзвони 2016».

На широких просторах української ночі,

Там, де небо вдихає всіх трав аромат,

Зустрічались з жаданням закохані очі,

Повертаючи в часі сторіччя назад.

Коли сонце ставало відтінку суниці

Та ховало лице за смарагдовий сад,

Загорались у неї від щастя зіниці

І вдягала вона свій святковий наряд.

І летіла до нього, не бігла летіла,

Як яскравий метелик на квіти летить,

Відчувала стук серця, не чуючи тіла,

А сердечко немов зупинялось на мить.

І вбачаючи постать до болю знайому

Серед степу вечірнього, там вдалині,

Ледь ступала на стежку давно вже відому,

Хоча все ще шалено бурлило у ній.

Він відчув її погляд, аж йокнуло в грудях –

Так давно він чекав її в мріях своїх,

Коли темрява сни вишивала на людях,

Загоралися зорі яскраві для них.

Він постав перед нею високий і статний,

Чорновусий, у смушевій шапці своїй,

Відчайдушний, сміливий, у помислах знатний,

В знак кохання троянду чіпляв він на ній.

Сам у білій сорочці, де ромбом оздоба,

Що для тіла його і душі оберіг,

Захистить його силу, вбереже від жалоби,

Не дозволить забути свій рідний поріг.

Безрукавка із ґудзиком мідним на ньому,

Шаровари червоні до чорних постолів,

Паском щільно обвитий по поясу всьому,

Що пістряво віщує всі промисли долі.

А вона похилила тендітну голівку,

Всю прикрашену квітами сонця-вінка,

Як біленька пір’їнка летить на долівку –

Недоторкана врода її і легка.

Завантажити

І спустила на плечі, як промені світла,

Різнобарвні стрічки, що гойдались помалу,

Заплітаючи коси, у посмішці квітла,

Бо вплітала для нього в них стрічку коралу.

А на шиї тремтить крапель крові намисто,

Чистим сріблом на грудях блищать дукачі,

Навіть в темряві вся вона ніжно-барвиста

І засліплює очі не тільки сичів.

На сорочці, переднику вишила смугу

Безперервності руху всіх вічних світил –

Ряд червоних троянд, що розвіюють тугу

І, палаючи зорями, надають крил.

Синя-синя карсетка і плахта з квадратом

Так майстерно підкреслюють стан цей тонкий,

Для злих духів вони враз утворюють ґрати,

Оберіг для начала жіночого в ній.

Він дивився на неї у місячнім сяйві,

Як на сонце, що сходить крізь темряву сну,

Всі слова у ту мить їм здавалися зайві,

Серед літа у ній він побачив весну.

Взяв за руку її, обійняв-приголубив,

Поєднались серця у сакральності душ,

Від тепла тих сердець затремтіли в них губи,

Все розквітло всередині сотнями руж.

«Лиш для тебе зірвав я букет енотер –

Жовто-місячних квітів нічної царівни,

Не боюся я мавок й русалок-сестер,

Я зроблю все для тебе, а інше – все рівно!

Хочеш я тобі зорі в волосся вплету

Чи всі мальви на світі для тебе зберу,

Стрімкий вітер руками зловлю нальоту

Чи за тебе єдину безстрашно помру!»

«Я нічого не хочу, нічого не треба,

Я за тебе віддам без жалю всю себе,

Ти даруєш мені дещо більше за небо

Й найдорожче у світі любити тебе!»