Корелов

Анатолій Володимирович народився 26 червня 1941 року в селі Шевченковому, Шевченківського району, через чотири дні після початку війни. Дитячі та юнацькі роки пройшли, як і в багатьох дітей післявоєнного періоду – складно, але цікаво. Після закінчення школи працював столяром, потім було навчання в Харківськім рентгенівськім технікумі, служба в лавах армії на Далекому Сході. А 1965 рік для Анатолія Володимировича став доленосним, головною подією того року стала зустріч з коханою жінкою Любов Степанівною, з якою стали разом на весільний рушник і уже 46 років разом живуть в любові та злагоді. І майже стільки ж років подружжя Корєлових почесні мешканці селища Кегичівка.

Чимало посад обіймав Анатолій Володимирович з ентузіазмом і самовідданістю виконуючи найтяжчу роботу. Багато років віддав роботі в комсомолі, був головою колгоспу «Прогрес», працював завідуючим відділом пропаганди і агітації, секретарем райкому партії. Проявив себе на різних посадах у місцевих органах влади, за що отримав безліч вагомих нагород, зокрема це Почесна Грамота Кабінету Міністрів України та персональна пенсія «За особливі заслуги перед Україною.

Головне кредо Анатолія Володимировича: «Сім’я – це святе, а діти і онуки – найсвятіше». Мало хто знає, але ще в юності він захопився написанням віршів, які присвячував своїй сім’ї, друзям, і звичайно ж коханій дружині, а народження онуки Лізоньки надихнуло на створення цілої збірки дитячих віршів для любимої онучки.

Поезія Анатолія Володимировича – це поезія людини закоханої в життя, в рідний край. Це філософський погляд на ті події, які відбувалися в його житті, та житті всієї країни.

Завантажити

Збірка віршів

"Поетичні перлини Кегичівщини"

***

Не дуй нам ветер в грудь, а дуй попутно,
В судьбе решать дела нам помоги.
Будь ласковым, будь добрым, не занудным,
Не тормози наш ход, наш парус не порви!

Не будь с цунами, с суховеем, смерчем,
Не смерть, а ласку, ветер, принеси.
Не черной тучей – облаками в перьях,
С кленовым пухом землю окропи!

Зимой с метелью подружись, бродяга,
Весной с соловушкою ты песню затяни.
С листвой березки, с лепестками розы

Ты вести добрые к нам в дом неси.

***

Идем по жизни… В разных направлениях:
И вверх, и вниз, и вправо, и вперед,
И влево, и назад – от вдохновенья.
Бежит, бредет да мечется народ.

А над всем этим время проплывает.
Всему оно начало и конец.
Но если верно курс по жизни выбираем,
Его нам хватит! Славен наш венец.

На что ж потрать время золотое?
Как жизнь прожить, чтобы в заветный Рай.
Ты смог войти с открытою душою.
Смотри и думай, путь свой выбирай!

Наш выбор не простой, так голова кружится,
Есть легкий путь – с улыбкою пройдешь.
А верный путь – он потом окропится
С мозолем сквозь преграды проползешь.

Вот и задача, чтобы в пути не сбиться,
Дойти до Храма и осмыслить, наконец.
Здесь наш успех! Здесь солнцем жизнь искрится!
Что прожил ты не зря, ты не подлец!

***
Не проходите мимо скрипача,

Играющего блюз на остановке,
Подайте милостыню с барского плеча, -
Копейку в шляпу на обновку.

Когда-то музыкант имел успех:
Аншлаг, загулы и пирушки,
А нынче скорлупа, очищенный орех,
Жизнь не простила вольностей игрушки.

Талант и силу растерял,
Сиюминутно радости желая
И вот финал – так низко пал.
Став попрошайкой у трамвая.

Он отгулял свое. А сзади пустота.
Бравады лет былых воспоминанья.
Ни свет сафитов – темнота.
Пустынных улиц в наказанья.

Нету семьи и теплого угла,
Друзей не стало, все пропало.
Вчерашняя афиша смотрит свысока,
Не бывшего, бредущего устало.

***
Смотрю на жизнь – как на пирог
С начинкой вкусной, пальчики оближешь,
Хоть рядом перец, под коленками горох,
Достанется лишь то, что ищешь.

На поиск отправляемся мы с ранних лет,
Со сказок думать начинаем.
Взрослея, познаем секрет,
И все яснее понимаем.

Что отыскать пирог, преодолеть порог,
Пройти сквозь годы, не споткнувшись,
И потрубить в победный рог.
Мы сможем в тяжесть жизни, окунувшись.

Нам плыть, грести и не тонуть.
Преодолев невзгоды и ненастья.
И лишь тогда судьба в награду за труды,
Отрежет пирога – кусочек счастья!