top of page

  Ріпка Світлана Олексіївна – родом з смт. Кегичівка на Харківщині. З 1979 р. – зростала у селянській родині. Мати – вчитель історії Ріпка Катерина Василівна, батько – фельдшер швидкої допомоги Ріпка Олексій Макарович.

  1985-1996 рр. – навчалася в Кегичівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів.

  Пошуки талану розпочалися ще у 8-річному віці, в любові до Рідної землі, серед казок баби Векли, коли щоліта приїздила в с. Березівка Красноградського району Харківської області. Тоді стався нещасний випадок, через що з часом став погіршуватися зір.

  1991-1996 рр. – навчалася в Кегичівській школі естетичного виховання на музичному відділенні й закінчила з відзнакою.

  1996-2000 рр. – навчалася у Харківському училищі культури денної форми навчання та здобула спеціальність: «Бібліотечна справа». Саме в той період відбувався процес розбудови української держави, становлення її незалежності, зміцнення патріотичних настроїв, розуміння важливості життєвого покликання, - захопилася  українським фольклором. Кінець 90-х років, голод, холод,.. – були випробуванням для її родини. Здобувши диплом, повертається до бузкового краю, до рідної домівки – Кегичівки.

   Перші трудові кроки – з лютого 2001 р. – у відділі культури і туризму Кегичівської РДА.

   2004-2007 рр. – навчалася у Харківській державній академії культури  заочної форми навчання; закінчила за спеціальністю: «Культура; Книгознавство, бібліотекознавство і бібліографія».

   З 2005 р. – отримала посаду бібліотекаря центральної районної бібліотеки Кегичівської ЦБС.

   2011 р. – одна із засновників інформаційно-етнологічного клубу за інтересами для дітей та молоді при центральній дитячій бібліотеці Кегичівської ЦБС; волонтер у вивченні дохристиянського обряду культури русинів, активна учасниця в діяльності Рідної Православної Віри Запорозького Крайового Вогнища.

   24 червня 2012 р. – отримала посвяту з ім’ям Святозара від священника РПК Світовита Пашника.

  Збірка роздумів «Верескові сни» присвячена темі «Козацтва», походженню українського народу, про героїчну боротьбу, працю, віру і красу. Подорожуючи у часі, закохана у сиву давнину, в історію слов’янського світу, - зображає філософію людських взаємин. Дивовижний простір давньої праслов’янської міфології, етнографії, археології, історії сьогодення продовжують надихати на створення поетичних та прозових сторінок.

ДУМКА ПРО КАХТИР

Завітали козаченьки
до славної хати
та й не одної;
гомоніли, думку гріли,
а не бачать Долі.
- Де поділи українці
свою Вдачу й Волю?
- Чом засмічені журбою?
- Чого діти отарами ходять?
- Чому ж наші люди
свою Радість гублять?
- За якими горами
благословення шукають?
- Чого навчають?..
 
Привітала запорожців
щира господиня,
добром пригостила,
книгу відкрила:
«Тая Влада лиха
багатьох згубила
та не одне світле Серце
брудом оповила.
Не сумуйте, красні хлопці,
дужі та хоробрі, -
стійте на сторожі
та будуйте огорожі.
Бо ж на поле Вам рушати,
як колись давненько,
справи з кров’ю
у бою мали вояченьки.
Ви навчіться, дорогенькі,
Слово боронити
і прекрасну творчу силу
в традиції гріти.
Бо Земля наша священна –
була, є і буде.
Вміло обрана дорога –
з Богами у грудях.
Тож, плекайте, милі браття,
вкраїнську культуру,
бо без неї, мої світлі,
ніщо не здобудем.
Не шукайте того знання,
що Кахтир має,
бо в народі  те багаття
у прояві грає».
 
15.10.2012
ДОТИК У ВІДПОВІДЬ
Бринить проміння у руках
й залюблено шепочуть віти...
І знову роси у житах
думками славними зігріті.
 
Коріння маєм в наших снах,
бо відчуваєм силу Предків.
Вчимося відати у почуттях
та й місце істини ми можем освітити...
 
І ткати долю так на рушниках
жовтаво-білими нитками,
бо моделюєм Живу в нас
пророчими словами.
 
Будуймо ж святість у літах -
в молочних ріках знов відмиті.
І проростаймо у Родах,
де нас зустріне знов Адіті.
 
10.04.2012
 
 
СЛОВО ВІД СПІВЦЯ
Той шлях, за небокраєм
Золотом сяє,
По спіралі ключі з Раю
Пташка відкриває.
 
У палітрі кольоровій
Праві рухи знаєм,
Бо підтримкою затвердив
Ясновидцець  Власій.
 
І палає квітка щастя
Від краю до краю,
Посміхається завзяттям
Від прояву чарів.
 
Хай кріпиться рука Власа –
Віру русів знаєм,
Нехай жито колоситься –
Силу Рода дбаєм!
 
11.02.2011
НАСОЛОДА
Метеликом з’явилася вона
у посмішках квіткових ранків
і в свято душу зігріва
п’янкими барвами від танку.
 
Вона кружляє по світах
заніжених або ж брутальних братків,- мабуть не знає ще вона -
радіти нею мають до світанку.
 
Чому ж знедолена вона?
за що їй душу відбирають?
Легку натуру, крадькома,
по часточкам з’їдають?!!
 
Навіщо щастя обіцяють?
- Бо буде добре,-
кажуть всі гуртом.
І знов ковтають вкрадену любов.
 
Чи то небога,..
Чи від бога -
ота любов?..
Ніхто не знає,
поки в нутрі її не побуває.
 
І що ж це за чуття -
що в темряві так ясно сяє?
Дає життя
та у бою так вірно надихає?
 
А може хтось і знає, -
чого в метелика короткий вік буває?
Мабуть, вона спочатку по світах блукає та нову долю обирає…
 
Отож, не плутайте:
любов та забуття,
кохання чисте
та бажань буття, -
відвагу серця
та химерну вдячність, -
бо так скартаєте
метеликом життя.
 
2.01.2013

Збірка віршів

"Верескові сни: частина серця Кегичівщини"

bottom of page