Народилась Любов Никифорівна в 1947 році в багатодітній сільській сім’ї. Дитинство її проходило в родині, де лунали українські пісні, музика, приказки, виховувалась любов до всього українського, рідного. Потім було навчання на факультеті педагогіки та журналістики в Київській сільськогосподарській академії. Після закінчення навчання працювала кореспондентом в редакції Кегичівської районної газети та радіо. Любов Никифорівна була просто закохана в свою професію, яку намагалася виконувати чесно, принципово та делікатно. Захоплення роботою не стало на перешкоді знайомства з головним чоловіком свого життя - Анатолієм Пучкою, з яким створили прекрасну сім’ю, та майже 40 років живуть в любові та злагоді, а головне завжди підтримують одне одного в різних життєвих ситуаціях. Протягом усього життя було захоплення поезією. Вірші Любов Никифорівни пронизані любов’ю до всього оточуючого – рідних, друзів, коханого чоловіка, любимої роботи, в якій завжди намагалась передати молодому поколінню основне про школу мужності, школу життя, яке вона пройшла з гідністю і їй не соромно розповідати про своє минуле, адже її доля – це доля цілого покоління, в якій відображена певна епоха нашої країни.
Збірка віршів
"Поетичні перлини Кегичівщини"
РОСИНКА
Полюбила чистая росинка
Золотистый солнца луч.
Ей шептали нити- паутинки,
Вторил журавлиный ключ:
«Берегись любви опасной,
Луч, он может-то и сжечь,
Погубить тебя напрасно,
Огненный он ведь!»
Не послушала росинка.
Полюбила лишь сильней.
С утренней прохладной дымкой
Золотого кликала к себе.
И в траве упругой, гибкой
Засверкала от большой любви
Нежная, прекрасная росинка,
Но любимый все вдруг погубил.
Он увидел, как сияет чисто
Та росинка, что его звала,
Наклонился, поцелуем быстрым
Беспощадно сжег ее дотла.
ЗАБУДЕТСЯ
Все горести забудутся,
Утихнут все обиды,
Лишь только мне почудится,
Что ты идешь, мой милый.
А вдруг возьмет да сбудется
И мне самой на диво
Тебе, мой друг, полюбится
Мой слог неприхотливый.
Тебя немножко выдумав,
Я сразу полюбила.
Люблю тебя без выгоды,
Как сердце научило.
И мне все чаще чудится,
Что ты со мной, мой милый,
Пусть горести забудутся,
Коль стану я любимой.
ЗИМНЯЯ ПЕСНЯ
Отбелила зима свои краски
Новизной неподдельной радуя.
Вновь приходит волшебная сказка,
Вновь снежинки торжественно падают.
В эту ночь все полно совершенства,
Белизна ослепляет лучистая,
К нам стучатся из самого детства
Наши грезы прекрасные, чистые.
И теплится у самого сердца
Песня звонкая, да голосистая,
От него уже некуда деться,
Мчатся санки неистово быстрые.
Эх, зима, ты сравнима лишь с песнею,
И мы ждем все чего- то светлого,
Да такого на диво чудесного,
Своего, дорогого, заветного…
ЗАКАТ
Закат пунцовый и холодный,
Вдруг запылал над небосводом,
Но сколько величавой силы
Те небеса в себе таили!
Когда внезапно нам сегодня
Бордовый занавес приподнял
Закат немножечко надменный,
Ведь он алел над снегом белым!
Он недоступностью гордится,
Да в кумачи свои рядится,
И ярким факелом пылает,
На землю отблески бросает
Закат пунцовый и холодный,
Жаль, вечер был такой недолгий…